Іван Мартинчук: Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей

Іван Мартинчук:  Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей
Іван Мартинчук: Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей
Сьогодні, 12:50

Навряд чи багато хто із житомирян пам’ятають вибори осені 2015-го року, коли мешканці міста обирали депутатів місцевих рад. На жаль, у Житомирі є низка округів, де люди свого депутата не знають. Так буває, що людина, якій люди довірили захищати їх інтереси, іноді чи то забуває, чи не хоче, а тому й не вміє працювати зі своїми виборцями. Проте частіше, все ж таки трапляється, що люди знають свого депутата, часто до нього звертаються і, взагалі звикають до нього, як до члена своєї родини. В одному із таких округів вже майже п’ять років у якості депутата працює Іван Мартинчук. Якщо поглянути на карту нашого міста із метою визначення меж того виборчого округу, де люди обирали Івана Мартинчука, то він матиме чи не найбільшу площу. Починаючи зі Смолянки, вулиці Селецької і далі, вулицею Івана Гонти, аж до усім добре відомого мікрорайону «бумажки» – все це, включно із будинками на березі Тетерева, належить до відома депутатських клопотів І.В.Мартинчука.

Іван Мартинчук:  Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей

– Мої батьки, – каже Іван Володимирович, – мають «смолянське» коріння, а тому, отримавши свого часу квартиру у житловому мікрорайоні навколо паперової фабрики, ще довго вважали Смолянку своєю малою батьківщиною. Звісно ж, коли мене обрали депутатом міської ради від округу, який охоплював і територію Смолянки, то нічого нового, чи незнайомого для мене тут не було. Хоча, як виявилося пізніше, так лише здавалося. Бо одна справа – знати мікрорайон, його людей на рівні щоденного і побутового спілкування , а зовсім інше – опікуватися цілою низкою побутових та комунальних проблем, які зачіпають тих же людей . Житомиряни старшого покоління добре пам’ятають ті часи, коли мікрорайон «бумажки» вважався далекою окраїною міста, а про його розвиток чи благоустрій традиційно ніхто не говорив. Такі були часи і такою була доля так званих робітничих окраїн. Яким був побут мешканців «бумажки» ще у 70-х і 80-х роках, мені добре відомо, бо я тут народився і виріс. Вже у 90-ті роки, коли промисловість нашого міста почала відчутно «затухати», депресивність і навіть занехаяність міських окраїн стали ще більш очевидними. У когось , мабуть, виникало запитання, як зрушити такий занепад, але тоді, коли мене обрали депутатом Житомирської міської ради, я також не сповна розумів рівень проблемності свого округу. Проте вже у ході щоденних депутатських клопотів відчув, що територія мого округу виявилася такою собі цілиною у плані депутатської діяльності. На жаль, так часто траплялося, що кошти місцевого бюджету до житомирських окраїн доходили дуже епізодично і зрідка. А в умовах, коли упродовж всього- навсього 10-15 років промисловість нашого міста спочатку завмерла, а потім і зовсім зникла, реальне «шефство» над окраїнами міста мусили брати на себе саме депутати міської ради. І там, де люди обирали свого, місцевого депутата, плоди такої діяльності з’являлися і проявлялися чітко і очевидно.

Іван Мартинчук:  Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей
Якщо про початок – його веселим не назвеш…

Іван Мартинчук, розповідаючи про свої перші кроки на «ниві» депутатства, каже, що його дебют був нелегким, а кожна «копійка» для потреб виборців досягалася складно і проблематично.
– Мої перші кроки на депутатській роботі були нелегкими, – продовжує нашу розмову Іван Мартинчук. – Фракція «Батьківщини», до складу якої я входив, вважалася опозиційною. Такими були «великі», загальноукраїнських масштабів політичні розклади, які на перших порах суттєво впливали на потреби того чи іншого депутата опозиційної фракції. Часто мої депутатські запити, разом із потребами моїх виборців, банально відкладалися «на наступний рік». Звісно, я швидко зрозумів перспективу таких відписок, які залишали виборців мого округу на голодному пайку, а тому мусив діяти рішучіше, наполегливіше, а іноді – навіть радикальніше. Зрештою, іншого вибору у мене й не було і я мусив чинити саме так, бо, наприклад, ситуація із асфальтуванням вулиць та провулків у моєму виборчому окрузі була вкрай плачевною. Що там казати, деякі «шматочки» вулиць та провулків не ремонтувалися і не бачили благоустрою по 50-70 років. Пам’ятаю, яким епохальним виявилося рішення про виділення 750 тисяч гривень на оснащення вуличного освітлення на території мого округу. Виборці, які у більшості своїй добре знають номер мого мобільного телефону, дружно і щиро дякували за появу, раніше відсутнього комфорту у вечірній час. Але я розумів, наскільки ще багато роботи, який потужний перелік великих і малих завдань треба вирішувати на «своїй» депутатській території. Ще одним революційним «елементом» у процесі свого депутатства стало залучення місцевого люду до вирішення низки проектів на території округу. Саме тоді, коли люди безпосереднім чином долучалися до благоустрою, коли під час чергової толоки наш мікрорайон кращав, як то кажуть, на очах, мені відкрилося чимало рецептів для вирішення багатьох проблем. Адже для цього треба обов’язково дослухатися до думки людей, до висловлених побажань, пропозицій. Часто вони дуже слушні, доречні, а головне – це воля людей. Депутатові залишається у такому разі лише донести її до розуміння керівництва міста і наполягати на відповідному фінансуванні. Нехай навіть – у частковому обсязі, але люди охоче приходять на допомогу, якщо бачать реальну опіку, очевидні зміни на краще. Так ми облаштовували добре відому жителям «бумажки» криницю Соколюка, так ми осучаснювали благоустрій в районі МЖК. Можна згадувати чималий список добрих справ, які громада моїх виборців вирішувала солідарно із виділеними коштами міського бюджету. Хочу обов’язково зазначити, що упродовж трьох років поспіль виборці мого округу невтомно і навіть завзято озеленюють територію довкілля».

Іван Мартинчук:  Найбільше депутатське мистецтво – дослухатися до людей
ЗМІНИ ВІДЧУТНІ, АЛЕ Й РОЗВИВАТИСЯ Є КУДИ!

Звісно ж, коли йдеться про депутатські клопоти, одразу постають не лише результати чи підсумки зробленого, а більше уваги привертають ще не вирішені проблеми. Іван Мартинчук розпочинає із стратегічно важливих питань. Ті 500 тисяч гривень, передбачені недавньою сесією Житомирської міської ради, мають піти на ремонт тротуарів по вулиці Івана Гонти. Це питання безпеки місцевих жителів, яким вже не доведеться за потреби дістатися домівки, ходити по небезпечній дорозі. У планах депутата – «засвітити» другу сторону вулиці Івана Гонти. Але найскладніше доведеться вирішувати проблему централізованого водопостачання та водовідведення. Це стара і задавнена проблема житомирських окраїн, забудованих садибами приватного сектору. Однак це екологія міського простору, а ще важливіше – екологічне здоров’я річкової акваторії Тетерева, який, як відомо, належить не лише житомирянам. Втім, у ході кількагодинної розхмови неважко переконатись у тому, що Іван Володимирович Мартинчук чудово і досконало володіє ситуацією на теренах свого виборчого округу, як то кажуть, у деталях. Так, тут відбулися потужні зміни. Не лише у благоустрої мікрорайону «бумажки». Окрасою не лише мікрорайону, але й всього Житомира став розважально-рекреаційний комплекс «Королівська бочка» , який цілком заслужено можна вважати своєрідним символом оновлення і осучаснення колишньої окраїни обласного центру. Слід зауважити, що зміни на краще відчуваються і у транспортному сполученні мікрорайону «бумажки» із центральною частиною Житомира. Хоча досягати таких покращень доводилося зовсім непросто. Адже узгоджувати комунальні питання із інтересами приватних перевізників, враховуючи при цьому потреби мешканців – питання не з легких.

  Оновлена інформація про нових хворих на коронавірус в Житомирській області

Звісно ж, у розмові про потреби і проблеми виборчого округу ми не могли обминути щоденних клопотів Івана Мартинчука, як проректора із науково-педагогічної роботи та питань соціально-гуманітарного розвитку Поліського Національн6ого університету. Адже саме у часи депутатства І.В.Мартинчука університет здійнив низку справді унікальних кроків у процесах навчально-дослідницької діяльності. Лише співпраця Поліського Національного університету із Національним космічним агентством України, що стала знаковим явищем для Житомира, вартує високої оцінки і зобов’язує колектив вузу до нових кроків потужного поступу. Але головний потенціал університету – його людський капітал: 700 осіб науково-викладацького складу та працівників вузу, а ще – біля семи тисяч студентів, які навчаються на восьми факультетах Поліського Національного університету. Все це має вміщуватися у полі зору Івана Мартинчука. І як депутата, і як проректора із всеосяжної виховної роботи, і як житомирянина. Патріота свого рідного міста.

Джерело статті: Народний тижневик “Субота”