Майже 20 років живе на острові без телевізора, холодильника, поруч із вепрами

Майже 20 років живе на острові без телевізора, холодильника, поруч із вепрами
Майже 20 років живе на острові без телевізора, холодильника, поруч із вепрами
Сьогодні, 17:16

На острові Вишняки, який розташований в Кам’янському (колишньому Дніпродзержинському) водосховищі, населення становить… двоє людей на півтори тисячі гектарів. І єдиним вікном у світ для них є старенький радіоприймач і книги. Там живе наша героїня Лариса Михайлівна.

– Ми з єгерем Олександром Стразиком дуже любимо читати, але вже давно нам сюди ніхто з «великої землі» не передавав свіжої літератури, – посміхається 63-річна жителька острова Лариса Ребриста, яку багато хто називає керуючою господарством колишньої мисливської бази на острові.

– Доводиться по третьому, а то і четвертому разу перечитувати старі детективи, історичні та любовні романи.

Лариса Михайлівна ось уже дев’ятнадцятий рік живе в ландшафтному заповіднику місцевого значення «Острів Вишняки», який є перлиною Полтавщини. Приїхала сюди з чоловіком – йому запропонували тут посаду єгеря. У Лариси роботи в той час не було, тому вирушили разом із чоловіком в ізоляцію. Оселилися в мисливському будиночку – раніше острів був відкритий для полювання. Але через чотири роки чоловік помер на робочому місці, на острові, а Ларисі, як виявилося, нікуди повертатися: їхній будинок у селі Ревущине Кобеляцького району за чотири роки встигли розтягнути по шматочках.

Олександр Стразик був призначений єгерем на острів замість покійного чоловіка Лариси. Він теж так прикипів душею до тутешніх місць, що після виходу на пенсію більшу частину часу проводить в заповідній зоні. Олександр – перший помічник для вдови.

  У Житомирі розпочався сезон іспанських кавунів. ФОТО

– Я теж тут звикла жити. Якби сказали, що треба кудись виїжджати, сіла б і заплакала, – каже співрозмовниця. – на зиму, як правило, купую пару мішків борошна, мішок цукру, літрів двадцять соняшникової олії. Кури, качки, кізоньки у мене свої: завжди є м’ясо, яйця і молоко. Хліб сама печу. А овочами нас минулої осені один грибник – настоятель монастиря з Гаряча – повністю забезпечив. І ще мішки три картоплі залишається.

– Чи вистачить на посадку?

– Ні, картопля тут не родить. По-перше, піщаний ґрунт, по-друге – сосни затінюють мій маленький, всього дві сотки, городик. Бадилля зростає височенне, а бульби – як горох. Не ростуть ні морква, ні капуста. Зате завжди є урожай помідорів, огірків, перцю, баклажанів. Ми з Сашком посадили сад: яблуні, груші, аличу, виноград, абрикоси, персики. Персиків у минулому році було так багато, що гілки ломилися. Ростуть малина, полуниця, смородина, йошта… З фруктів роблю варення.

Щоб підвищити врожайність культур, Лариса Михайлівна з Олександром Володимировичем роблять компост із опалих стручків і листя акації, яка росте поблизу: закладають природний матеріал у целофанові мішки і запускають туди черв’яків (їх спеціально завезли з «великої землі»), потім удобрюють грядки і сад.

Чоловік і жінка ведуть господарство разом, а живуть кожен у своєму будиночку: він – в невеликому єгерському, вона – в мисливському, на п’ять кімнат. Олександр обігріває своє житло економною грубкою, Лариса топить грубу. Благо, що з сухостоєм в лісі немає проблем. Їдять разом на великій кухні-веранді в будинку Лариси.

  Житомирський ФК "Полісся" повернув можливість тренуватись на спортивно-оздоровчій базі у с. Березина

– Сьогодні на сніданок у нас були сир і чай з маслом, – розповідає господиня. – На обід я повний казан качиного м’яса приготувала.

– А де зберігаєте продукти?

– У погребі. Холодильника немає. Боюся, потужності нашої сонячної електростанції з шести панелей йому не вистачить. Треба б ще стільки ж. тільки де взяти тисячу доларів на це? У мене пенсія мінімальна, і у Саші – стільки ж.

Перш ніж перебратися на острів, Лариса встигла попрацювати дояркою, телятницею, продавцем у магазині, приймальницею молока. Не боялася сільської роботи. На острові підтримує будиночки в чистоті і порядку. Коли не стало чоловіка, розгубилася.

– Покійний Володя, поки вода не замерзала, мотався на моторному човні туди-назад, і я з ним, – розповідає Лариса. – Переважно їздили в село по продукти. До Світлогірського – чотири кілометри по дельті Ворскли. Коли залишилася одна, думала, що не виживу. Один раз попросила знайомих привезти мені хліб, другий. А що далі? Довелося навчитися керувати човном. Мужики показали, як заводити мотор. Тепер, якщо треба, не боюся виходити у відкрите море навіть в грозу.

П’ять років тому на острові померла мама Лариси, яку жінка забрала до себе. Щоб доставити тіло на берег, знадобилися три дні.

– Тоді, 2 березня, біля берега ще тримався лід, і відправити покійницю по воді було неможливо, – згадує Лариса. – Працівники бази відпочинку в Світлогірському ризикнули добиратися до острова на човні… Саша змайстрував носилки, і ми удвох кілометр несли маму до причалу по снігу, щоб занурити на баркас. А човнярі, щоб пристати до берега, змушені були розбивати лід пешнями. Спасибі, селяни зробили труну, викопали могилу, замовили поминальний обід.

  Кабмін поки не обговорює точну дату локдауну

Взимку жити на острові найважче. А влітку загризають оводи і комарі. Це пекло в раю. Ніякі засоби їх не лякають. Єдине наше спасіння від них – вітер і дощю

– А дикі тварини вам не страшні?

– Вони до нас звикли, ми – до них. Підходять до обійстя і вепри, і косулі, і лось-подранок. Домашні тварини на них мирно реагують. До того ж територія бази (вона займає 25 соток) обгороджена сіткою-рабицею. А ось від шулік, орлів і беркутів ніяк не захистить – крадуть свійську птицю. Та й з лисицями воюємо. Хоча у нас чотири собаки, але, буває, що не справляємося.
Роки чотири тому Лариса вирішила розвести свиней. Планувала продати м’ясо, зібрати гроші і купити власне житло в Світлогірському…

– Не люблю про це згадувати – боляче, – продовжує жінка. – Одного разу з’явилися тут єгері з мисливцями – і влаштували відстріл моїх свиней. Прямо у дворі всіх і поклали… Мовляв, у зв’язку з африканською чумою. З тих пір не тримаю свиней. І з мрією переїхати коли-небудь в свій будинок розпрощалася.

Майже 20 років живе на острові без телевізора, холодильника, поруч із вепрами