РЯТІВНЕ КОЛО ІСПАНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

РЯТІВНЕ КОЛО ІСПАНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

РЯТІВНЕ КОЛО ІСПАНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

Сьогодні, 17:41

Якщо я бачу, що по коридору відділення іспанської лікарні, де я працюю, раптом медичні працівники починають бігти в якусь палату, знаю, що хтось з хворих наблизився до прірви і що всі біжать, щоб не дати йому чи їй безповортно у неї впасти.

Спочатку біжать медсестри з помічницями, хтось швидко котить візочок, який потрібен при зупинці серця і дихання. Хтось з медсестер вже дав коротку команду ” покличте лікаря”. Лікарі, які є у відділенні, негайно прибігають. Ті, що не у відділенні, з’являються через три-чотири хвилини. Якщо є молоді медики (MIR), вони теж приходять. Якщо хворого не приводять у свідомість одразу, звідкись приходять ще якісь люди у білому з іще якимись візочками. Я навіть не знаю, яке їхнє призначення.

Одного разу хворого так довго і, на жаль, безрезультатно рятували, що роздавати вечерю могла тільки одна помічниця медсестри. Контейнер з їжею досить важкий і штовхають його завжди удвох. То я, прибиральниця, допомагала штовхати контейнер. Робити не мою роботу я не повинна. Але у цій ситуації я вважала це за необхідне: хворі повинні вечеряти вчасно.

  У Бердичеві голова дільничої виборчої комісії переписувала протоколи у кафе. ВІДЕО

Зараз і в нашому госпіталі працівники втомлені пандемією. Чую їхні розмови про те, як їх дратує поведінка тих людей, які не дотримуються правил безпеки. Хтось завджи говорить, що якби ті необережні побачили б, як страждають хворі у лікарні, вони змінили б свою поведінку.

Сьогодні у відділенні люди у білому знову бігли на допомогу. Я теж була в палаті, тому що якраз коли я у неї зайшла, хворий сказав, що йому погано. Коли помічниця і медсестра прибігли, їм треба було пересадити непритомного хворого з крісла у ліжко. Я була біля них, намагаючись допомогти. Але так як я не знала, з якого боку треба було його брати, я не дуже допомогла. Але дві молоді невисокі тендітні жінки на моїх очах підняли чоловіка вагою сто п’ятдесят кілограмів. ( Про вагу мені пізніше сказав сам хворий). Звідки у них з’явилась сила, не знаю.

Слава богу у прірву ніхто не впав. Коли я бачу моїх колег у такі хвилини, мій настрій дуже покращується.

  У Житомирі за деякими адресами не буде води

Колись я приймала участь у психологічному тренінгу. Психологи нам розказували, що люди протягом життя з-за постійних стресів, постійної боротьби, конфліктів, травм обростають захисним панцирем, який одночасно і захищає, але й також сприяє недовірі до людей, сприяє самотності, конфліктам. Одним словом, погіршує стосунки з людьми. Для того, щоб зняти панцир, існують різні методики. Однією з них є гра, коли учасники стають у коло і по черзі хтось стає у середину кола. Той, хто в центрі, має падати, а члени групи мають його підхопити і штовхати в різні боки. Людина, яку штовхають, має підкоритися поштовхам і падати, очікуючи, що учасники гри не дадуть їй впасти, щоб він не заподів собі шкоди. Ця гра покликана відродити у учасників довіру до людей.

Сьогодні я мала можливість ще раз переконатись, що коло іспанських медичних працівників завжди готове підставити свої руки тим, хто падає. І це мене надихає.

Автор статті: Олена Косенко