Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Сьогодні, 12:23

Жовтий Клин. Пам’ятник гербові Енгельського муніципального району.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Місто Енгельс Саратовської області, колишня назва – Покровськ, до того це була Покровська слобода, яку заснували українські чумаки 1747 року. Поволзькі німці називали місто Kosakenstadt

У свідомості росіян сформувався стійкий міф: мовляв, Волга – це російська ріка. Як і те, що Крим теж російський. Насправді і Поволжя (Надволжя), і Крим – це регіони, які не мали стосунку до формування російського етносу

У період Середньовіччя ці краї належали до Золотої Орди, де в основному переважали кочові тюркські етноси. Після розпаду цієї держави в XV столітті виникла низка ханств, наймогутнішим із яких було Кримське. Також у Поволжі з’явилися ханства, зокрема Казанське й Астраханське. Останні стали об’єктом експансії Московії, яка прагнула освоїти золотоординський простір. В 1550-х роках, за часів правління царя Івана Грозного, московити пікорили ті ханства.

Однак завойовникам потрібно було освоїти території, окультурити їх, закорінити тут землеробське населення. Зробити це з допомогою росіян-московитів було складно. І немалу роль в освоєнні Поволжя відіграли саме українці. Адже цей регіон був степовим, як і степи Північного Причорномор’я, які заселив український люд. Тому для українців поволзькі степи виявилися ніби “своїми”.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

“Оглядова карта українських земель”, укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)

І козаки, і чумаки

Заселення українцями Поволжя почалося ще із середини XVII століття. Щоб організувати оборону від кочівників, московські урядники почали селити тут українських козаків, які служили в залогах волзьких міст і на пограниччі, так званих сторожових лініях. Петро І спеціально наполягав на тому, щоби тут поселяли саме українців.

1718 року на Поволжі почалося спорудження сторожової лінії із центром у місті Царицині (нинішній Волгоград). Сюди в 1732-му переселили 537 сімей українських козаків, які заснували кілька слобід. Серед них – слободу Дубівку, яка стала центром заснованого 1733 року Волзького козацького війська, котре складалося з українських і донських козаків.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Мапа України 1918 року, яку уклав Степан Рудницький

Надволжя стало місцем міграції українського козацтва, яке в той час зазнавало утисків на Гетьманщині та Слобожанщині. Для українців цей регіон ніби став “новою Січчю”. Адже тут, незважаючи на небезпеки пограничного життя, існувала воля. А влада державних структур не особливо давала про себе знати.

  Віталій Ейсмонт: «Ми працюємо над ефективними шляхами захисту прав споживачів природних монополій»

Невипадково на Поволжі в 1774-му спалахнуло повстання під проводом Омеляна Пугача (Пугачова). Цього ватажка підтримало Волзьке козацьке військо, а українська Дубівка охоче перейшла на бік повстанців.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Омелян Пугачов (1742–1775) – донський козацький отаман, який походив із українських козаків Донщини, один із керівників селянської війни на землях Російської імперії в 1773–1775 роках

Загалом український чинник у Пугачовському повстанні був одним із головних. Фактично це було повстання українських козаків разом із російськими “казаками” (яїцькими, донськими) і тюркськими народами Поволжя, Приуралля, Західного Сибіру проти російського самодержавства. Тому після придушення цього повстання, в 1776-му, Волзьке козацьке військо розформували. У часі це майже збіглося із ліквідацією Запорізької Січі 1775 року. Таким чином Катерина ІІ вирішила розправитися з українською козацькою вольницею.

Дещо пізніше, ніж українські козаки, на Поволжі з’являються українські чумаки. На відстані 300 кілометрів на схід від міста Саратова розташоване озеро Ельтон, на дні якого є поклади солі.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Ельтон – найбільше в Європі солоне озеро (мінеральне озеро) з ропою, з якого українські чумаки добували сіль. Озеро розташоване на півночі Прикаспійської низовини в нинішній Волгоградській області Росії, поблизу кордону з Казах
Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Дерев’яні стовпці у воді, покриті сіллю. Озеро Ельтон

Соляний промисел розпочався тут ще в XVII столітті. 1747 року видобування солі на цьому озері та її продаж, який давав великі прибутки, стали монополією царського уряду. Однак доставка солі з Ельтона до Саратова, де існувало спеціально створене Соляне комісарство, була непростою справою. Адже транспортувати сіль постійно зважали кочівники-калмики, які чинили напади. Тому царські урядники почали використовувати українських чумаків, які мали досвід такого непростого й ризикованого транспортування. Першими прибули сюди чумаки з Харківщини й Полтавщини.

У другій половині XVIIІ – на початку ХІХ століття на протилежному березі Волги від Саратова козаки й чумаки заснували низку слобід і хуторів. Серед них найзначнішою стала Покровська слобода (зараз місто Енгельс). До речі, гербом цього міста є віл, який везе сіль.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Герб нинішнього міста Енгельса Саратовської області Росії. Бик і сіль на гербі нагадують про українських чумаків, які у ХVІІІ столітті заснували Покровську слободу (від 1931 року – Енгельс). Поволзькі німці називали місто Kosakenstadt

Царський уряд надав українським чумакам Поволжя певні привілеї. В 1797-му їх звільнили від військових повинностей, податків, наділили землями, як державних селян приписали “до Ельтонського озера”. Ці чумаки творили окремий соціальний стан із певними привілеями. При цьому вони підтримували зв’язки з чумаками України, які приїжджали на Поволжя купувати сіль, рибу, інші товари. Чимале значення в цих зв’язках відігравала згадувана Дубівка, розташована на перехресті торгових шляхів Поволжя й Подоння.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя
  Як розпізнати підроблений рис

Чумак із мішками солі на возі

Освоєння українцями ельтонських земель навіть позначилося на їхній місцевій народній творчості. Зокрема, фольклористи записали пісню, в якій є такі слова:

Ой упала нивка в кінці материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка.

Іде та козак дорогою: “Помагай Біг жінці!”
Вона стала, одказала, сердешним назвала…

Вона ж сія слава на всю Ельтон пала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала.

Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Озеро Ельтон
Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Дерев’яні стовпці вкриті візерунками кристалізованої солі[center]

Щоправда, із часом видобуток солі в районі озера Ельтона почав скорочуватися. Й 1828 року “ельтонські” чумаки втратили пільги. Їх перевели до категорії державних селян, на них наклали відповідні податки й повинності.

Українські поселення на Поволжі

Українські поселенці відіграли помітну роль у розвитку економіки Поволжя, а також культури цього регіону. Зокрема, вони сприяли утвердженню тут землеробства, зробили чимало для поширення православ’я.

Як правило, засновуючи те чи інше поселення, українці спочатку будували храм, який освячували в певне церковне свято. Від назв цих храмів часто походили назви слобод-поселень – наприклад, слободи Покровська, Успенська, Богословська тощо.

Мешканці українських слобід жили окремо від представників інших народів. Навіть наприкінці ХІХ століття, як зазначали дослідники, вони в більшості випадків зберігали свою мову й побутову культуру.

Чимало назв цих поселень указують на їхнє українське походження. Наприклад, Велика й Мала Чернігівка в теперішній Самарській області; Луганське, Львівка, Полтавка, Семено-Полтавка – у Саратовській області; Київка, Київське, Ніжинське, Нова Полтавка, Фастів, Харківка – у Волгоградській області.

Саме в цих трьох областях, а також в області Астраханській переважно сконцентровані українські поселення. У них і далі мешкають люди з типово українськими прізвищами, наприклад, Шевченко, Коваленко, Мірошниченко, Ткаченко, Пихиєнко тощо.

[center]Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Жовтий Клин. Виступ українського ансамблю бандуристок біля пам’ятника Тарасові Шевченку в селищі міського типу Самійлівці Саратовської області. 1980-ті роки
Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя
  Погода в день виборів: що одягнути

Жовтий Клин. Фестиваль української культури. Виступ бандуристок біля пам’ятника Шевченкові в Самійлівці. Світлина до 2001 року
Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

Жовтий Клин. Учасниці ансамблю бандуристок “Чарівниці” біля пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Старому Хопері Балашовського району Саратовської області. 1978 рік
Жовтий клин: українська історія не зовсім російського Поволжя

“Світова мапа з розміщенням Українців по світу” Юрія Гасенка, видана в 1920 році у Відні

Зрозуміло, що Поволжя було місцем колонізації й інших етносів, зокрема російського, який став тут переважати. Спеціально царський уряд селив сюди й німців, які створили тут низку поселень. Місцеві ж українці зазнавали русифікації. Особливо це стосувалося тих, які переселялися в міста.

Незважаючи на міграційні процеси, українці лишалися на Поволжі однією з найбільших етнічних груп (після росіян). Так, за переписом 1926 року, у Сталінградській губернії мешкали майже 141 тисяча українців, що становило близько 10%. У Саратовській губернії їх було понад 202 тисячі (близько 7%).

У міжвоєнний період, із 1923-го по 1941 рік, більшовики створили радянську автономну республіку німців Поволжя. Згідно із переписом 1926 року, у ній жили 68,5 тисяч українців. Це було майже 12% населення республіки. Українці були третьою за кількістю (після німців і росіян) етнічною групою цього адміністративного утворення.

Ухвалена 31 січня 1926 року конституція республіки передбачала функціонування в ній трьох офіційних мов – німецької, російської та української. Однак цю конституцію, як й інші конституції автономних республік, не затвердив Усеросійський центральний виконавчий комітет рад.

Столицею ж автономної республіки німців Поволжя було місто Покровськ – колишня заснована українцями Покровська слобода. До речі, німці іменували це місто Козакенштадтом, тобто містом козаків. В 1931-му Покровськ-Козакенштадт перейменували на Енгельс.

Незважаючи на русифікацію, все ж значна частина українців Поволжя зберегла свою ідентичність. Це значною мірою обумовлено специфікою української міграції в цей регіон. Адже вона мала давню традицію. І місцеві українці розглядали Поволжя як свою землю. Нині, наприклад, у Волгоградській області близько 82 тисяч осіб вважають себе українцями. В окремих її районах (Новомиколаївському, Єланському, Руднянському, Жирновському, Данилівському, Старополтавському) вони становлять близько 10–20% населення.

Загалом же історія українців Поволжя є цікавою й повчальною. Та, безперечно, заслуговує на увагу.

Джерело статті: uainfo.org