ПРАЗНИК — ТО СВЯТЕ

ПРАЗНИК — ТО СВЯТЕ

ПРАЗНИК — ТО СВЯТЕ

Сьогодні, 14:08

А в листопаді на Михаїла в моєму селі люди готувалися до празника. Празник – то було таке поважне свято, як Великдень і Різдво. Ми навіть в той день до школи не йшли. Після служби Божої вже чекали на гостей, щоб сісти до столу і празникуватися.
За пару днів до празника мама з бабою вже починали лементувати, що в хаті і на подвір‘ї стоїть страшний срач. Срач – означало, що навіть, якщо щось зовсім трохи неприбрано —це все рівно срач.
Бо існував тільки порядок або срач. Якоїсь проміжної ланки між ними – не було.
Ми починали робити порядки. На дворі вже холодно. Я в колготах, теплих райтузах, в старій куртці починала громадити листя, яке завжди падало. Складала в кошик і носила в городець. Городець – це такий маленький город біля хати. В поважних ґаздів мусіло бути багато великих городів і ще якийсь маленький, такий на 5-7 соток городець. В городцеві так дуже нічо не садили: хіба 5-7 мішків бульби, трошки бурячка на 20 грядок і чуть-чуть моркви на 17 грядок і зовсім трохи петрушки і кропу і ще повно всякого, щоб було біля хати під рукою на зупу.
За два дні до празнику ми з братом вилизували хату і двір. Тріпали тріпачкою всі коври. Слава Богу, що ми ще не всі коври тріпали з тих, які висіли на стіні! Подвір’я треба було так вилизати аж до ґлянцу. Бо баба приходила і перевіряла роботу. Треба було ше дивитися за курками. Бо курки могли перелізти через сітку зі своєї огорожі і піти навмисно всратися на поприбираних сходах. В руки було так зимно. Поки прибрав двір, то вже сім потів зійшло.
А в хаті то взагалі можна було падати пляцком на підлогу, поки прибрав. У всіх сервантах перемивалася вся посуда, кєлішки і ще повно всяких статуеток. По всіх «стєнках» і полицях витиралися порохи, а потім до блиску натиралися. Підлоги милися і тоже натиралися. Всі великі м’які іграшки сиділи на диванах, а дивани застелялися святковими капами.
Так, на празник на дивани стелили святкові капи. На щодень були звичайні, бо ми дупами біля телевізора затирали дуже. А на празник мало бути всьо святкове.
Найголовніше – то треба було скласти стіл. Посередині хати ставили стіл, який треба було спершу розсунути, потім в нього запхати додаткову дошку і знову зсунути. Холєра, як я не любила того стола! Поки ту дошку правильно поставиш, щоб вона зійшлася з іншими дошками – я завжди собі всі пальці попритискала.
Ми з братом два дні робили порядки і не мали часу, навіть сісти, бо хтось із верховної частини командування молодими солдатами вибігав перевіряти нашу роботу і як в армії давав команду: «переробити!».
В той час баба з мамою робили все на кухні. Коржі на пляцки робилися ще за тиждень до празника. За три дні – вудили в бочці шинку, шпондер і починали варити м`ясо на холодець. А за день до празнику робили голубці, фарширували рибу, робили салати і канапки, перемащували коржі на пляцки.
За день до празнику ми з братом толком навіть не їли, бо нічо‘ не можна було взяти – всьо було на празник!
І тут наставав день празника. Зранку до баби приходила її коліжанка, щоб разом йти в храм. Коліжанка кожного року питалася в баби: чи ми фест наготувалися до празника.
А баба кожного року їй відповідала: «Та, нє. Ми цього року вже ніц не рихтували. Навіть не знаю чи до нас хтось прийде з гостей. Люди зараз дуже грошей не мають, щоб по празниках їздити. Зробила тільки з бульби пюре з грибною підливою і зварила розсолу з молоденького когутика. Поставлю на стіл горілку, компот з вишень. І всьо. Ніц страшно не вигадували. Ще зробили трошка салатів: олів’є, шубу, мімозу, ше з тими паличками з-під того краба. Але я то не дуже розумію, шо то за такі палочки, то дітиська захтіли. Ше зробила 12 мисок холодцю, але то такі маленькі мисочки. Голубців наробила, налисників, рибу нафарширувала, ковбаси, шинки, сала і спекли тільки 6 пляцків і 5 завиванців з маком».
Поки всі люди були в церкві, мама за той час доробляла канапки. Потім скидала з себе старі лахи і фартух. Одягала нарядну блузку, яку вже мала давно і спідницю. Робила зачіску, лакувала волосся, підмальовувала губи.
На скору руку наводила на собі всю красу, бо до якогось салону чи перукарні часу зовсім не було. І була готовою до празника.
Коли приходили гості, в нас вже в хаті було все, як в музеї…бо до того, навіть ніхто не посмів би сісти на нові капи або руками взяти стакан.
Гості радісно дивилися на празникову хату з наїдками, робили мамі компліменти і питалися: «А як ви то встигли стільки всього наготувати? А зачіска яка модна, напевно зранку була в парекмахерській, а блузка яка ладна, напевно десь з Хмельницького базару або в поляків купувала?».
А мама кожного року відповідала: «Ну, так як встигли! Та ніц дуже не готувала. Всьо на скору руку, раз-два і зробила. А блюзка, то з журналу «бурда», сама модна, мені кравчиня пошила. А зачіску зробила таку, як з кіна в одної актриси, то дочка коліжанки мені приходила робити, вона вчится на перукарському»
І коли вже всі сіли за стіл і почали цокатися кєлішками, мама третім оком встигала побачити, що ми з братом, наївшись цукерок, позалишали папірці десь на тумбочках….І тоді казала до гостей:
— Ой, вибачайте, мої гості. Так забігалася сьогодні, що не встигла поприбирати. В нас в хаті троха срач. Будьте здорові! З празником нас!

***

Файного життє вам бажаю, дорогі люди!
І не забувайте, що кожна жінка хоче празника, а не постійно мити посуду і варити жеровисько.
І хай у вашій хаті ніколи не буде срач!

Автор статті: блогериця, Стефка Смалець

  На Житомирщині з понеділка перекриють один з мостів