Ада Роговцева: та, що запала в серце

Ада Роговцева: та, що запала в серце

Ада Роговцева: та, що запала в серце

Сьогодні, 12:46

ПРО СИЛУ ЛЮБОВІ, УЛЮБЛЕНІ РОЛІ, ВІК, ДІТЕЙ І НАВІТЬ ПІДТЯЖКУ ОБЛИЧЧЯ

АДА РОГОВЦЕВА: РІДКІСНЕ ІМ’Я, НЕПОВТОРНІ РОЛІ

– Адо Миколаївно, як це – бути живою легендою? Ви якось зазначили: «Я звикла до того, що мені говорили дуже часто: «Боже, як я вас люблю!» Потім стали говорити: «Боже мій, як вас любить моя мама». Потім: «Як вас любить моя бабуся!» Тепер мені кажуть: «Як вас любила моя бабуся». Як ставитеся до своєї популярності?

Ада Роговцева: та, що запала в серце

– Я завжди цінувала цю народну любов, але ніколи не приймала це на свій рахунок. Бо якщо задумаєшся, що тебе варто за щось любить, то на цьому любов і закінчиться, адже це як аванс, який тобі люди дають. Ти запала в серце, і про це так сказали. Але для того, щоб це підтримувати, треба дуже багато робити, незважаючи ні на що: ні на вік, ні на здоров’я, ні на всякі негаразди, навіть на війну… Треба працювати. Любов можлива тільки через це. Адже це не мене люблять, а якусь мою справу чи роль.

– Досі працюєте, ваші колеги кажуть, що Ви неймовірно дисциплінована людина, суперпрофесіонал. Вам близький перфекціонізм? Ви завжди були людиною, яка потребує роботи?

– Це не людина потребує роботи, а робота потребує людини. І якщо в тебе є сили, душа й совість, ти її будеш виконувати. Колись ми жили в комунальній квартирі, було багато сусідів, а в мами було дуже хворе серце. І коли була наша сусідська черга помити всі підлоги, коридори, туалети й кухню, це робила я. Не тому, що я така хороша абощо, а тому, що дуже любила маму й жаліла її. І тому сама це робила, хоча й дуже гидувала мити спільні туалети. Якщо є любов у серці, вона підкаже.

СВІДОЦТВО ПРО ЖИТТЯ АДИ РОГОВЦЕВОЇ

– Ви багато років ведете щоденники, які стали основою для автобіографічної книги «Свідоцтво про життя». У ній дуже відверті записи. Для багатьох людей це нетипово – є свої обмеження на кшталт «не треба виносити сміття з хати», «щастя любить тишу»… А Ви як вважаєте?

– Якщо людина не відверта, то нащо тоді бути? Тоді не треба й відкривати рота. А як ти це робиш, то маєш казати так, як воно є, а не так, як воно комусь здається. А як воно є, не завжди буває приємним, «пригладженим». Життя – воно жорстке. Тому й книжки мої бентежні. Я не завжди отримую тільки оплески і квіти – буває по-всякому. Так про це й написано.

  ДТП на вулиці Небесної сотні заблокувало рух трамваям. ФОТО

– У якому віці Вам було найкомфортніше? Може, у якийсь хотілося б повернутися?

– Нема такого віку. Хоча сказати, що мені комфортно у моєму віці, не можна ніяк. У 80 так не буває. Гарно, коли є сили, молодість, бажання, живі емоції, коли не треба докладати сил, щоб виконати якусь роботу. Якось сусідка баба Галя мені сказала: «Та наче нічого живу, але дуже дешева до роботи стала». І це пригнічує.

КНИЖКОВА НАРКОМАНКА Й ЛЕДІ

– Ви якось сказали, що з юних років відчувала себе дорослою, мудрою. Як відчуваєте себе тепер? Що найбільше радує: діти, онуки?

– Дійсно, я ніколи не була дитиною, мабуть, тому що народилася в повоєнний час, коли були великі нестатки. А коли ти розумний, то не про юність. Зараз мене радує все: ранок, який починається і відкриває новий день, те, що ти живеш, бачиш. Я дуже люблю своє село, садок. І коли мені випадає навіть тиждень побути там на самоті, то щаслива. І коли діти кажуть: «Мабуть, тобі там нудно – ми приїдемо», – я їм відповідаю: «Можете й не приїжджати». Мені самій ніколи не буває сумно, може, тому що прожила все життя на «базарі» чи «стадіоні», серед людей, у натовпі. Я завжди багато читала, а зараз – просто як книжкова наркоманка. Або думаю. Як у Миколайчука у «Вавилоні»: «…я думаю, я взагалі думаю…». Так і я.

  Ще 4 жителя Коростишівського району захворіли на COVID-19

– Ви однолюб, але також і красива жінка. Після смерті чоловіка отримували пропозиції руки й серця?

– Я ж нормальна людина: і отримувала, і відмовляла сміючись. Як кажуть в Англії, якщо жінка після певного віку розмірковує про секс, вона не леді. А я леді. Все залежить від людини. Є вік, коли це природою закладено, і вік, коли треба вже думати про душу.

– У Вас є свій неповторний стиль. Стежите за модою?

– Немає в мене якогось особистого стилю, хіба сценічні образи. А в житті я собі вдягаюся і все. За модою стежу, там багато чого відбувається, носять то довше, то коротше, але до мене це ніколи не мало особливого стосунку. Спочатку не було часу, потім можливостей, а потім потреби.

ЩАСТЯ ЯК СПАЛАХ

– Чула, що Ви ніколи не робили підтяжок, уколів молодості. У чому ваш секрет краси? Як доглядаєте за собою?

– Насправді я робила підтяжку одного разу, у 60 років. І уколи час від часу робила. Можливо, не робила б, якби професія не потребувала естетики. Але вже більше як 10 років нічого не роблю – мої ролі вимагають мого обличчя. До того ж у мене є чудовий друг, лікар, професор і академік – пластичний хірург. І я йому якось кажу: «Так хочеться щось трішечки підтягти». А він мені: «Адо, ну обличчя ти підтягнеш, а куди маразм?». Тож таким не захоплююсь. Особливого догляду за собою у мене теж нема – не люблю креми, мені всі вони здаються жирними. Як потім сторінки книжки перегортати? Мабуть, уся справа в генетиці. Хоча я не вважаю, що якось надзвичайно виглядаю на свій вік, то, може, комусь так здається.

  В Україні набуло чинності нове зонування

– Ви щасливі? Про що мрієте? Що б хотіли побажати читачам?

– Чехов якось сказав: «Даже в человеческом счастье есть что-то грустное. По крайней мере, я лично, вспоминая свою жизнь, ярко сознаю свое счастье именно в те минуты, когда, казалось тога, я был наиболее несчастлив». Це про мене. Щастя – це якийсь спалах, який не може продовжуватись довго, і часто помічаєш це вже опісля… Але все одно в житті є багато прекрасного, і я рада, що працюю, комусь потрібна, що є люди, заради яких хочеться жити. Головна моя мрія – про перемогу і мир на нашій землі. А жінкам хочу побажати здоров’я, роботи, яка приносить задоволення чи принаймні не дратує, коханої людини поруч. Любов – то велике щастя, але навіть якщо вона минає, важливо, щоб лишилась повага, увага й терпіння.