«Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу – у Харкові

«Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу - у Харкові

«Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу – у Харкові

Сьогодні, 12:18

У харківському видавництві «ФОЛІО» вийшло друге видання книги відомого українського вченого-філософа, письменника із Острога Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь, або про що розповідає «Тарас Бульба». Після прем’ єрної появи книжки у львівському видавництві Старого Лева» минуло якраз п’ ять років і виникла очевидна потреба у новому виданні книжки, яка й досі будить увагу і уяву великого кола читачів в Україні. Отже, сьогодні на кілька запитань журналіста сайту Zhitomir-Online відповідає автор книги, проректор Національного Університету «Острозька академія» Петро Михайлович Кралюк.

«Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу - у Харкові

– Найперше, хотілося б дізнатися, наскільки відмітним від першого є повторне видання книги «Таємний агент Микола Гоголь, або про що розповідає «Тарас Бульба»?

– Текстуально нічого нового у харківському виданні моєї книги не з’явилося, – говорить Петро КРАЛЮК. – Минуло п ‘ять років від часу її появи у видавництві Старого Лева і стало очевидним, що інтерес до книжки не спадає. Услід за реакцією українського читача та загалом української громадськості, з’ явилася реакція із іншої країни – із Росії. Вийшло так, що після презентації книги про «таємного агента Миколу Гоголя..» у Рівненському краєзнавчому музеї, телерепортаж про цю подію потрапив до інформаційного простору Росії. Ну й, як то кажуть, почалося! Не думаю, що у сусідній країні всі і одразу взялися за прочитання книги, але, як це часто нині буває, читав, чи ні – це не так важливо, але ось поговорити , виявляється, можна. Ось такий інформаційний лемент навколо книжки «Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає «Тарас Бульба» і здійнявся у Росії. Як це часто буває, автори всіляких дописів на російських інтернет-сайтах та «постів» у соцмережах навіть не пробують щось там проаналізувати на основі тексту моєї книжки (бо ж для цього її доведеться хоча б прочитати), але натомість звідти масово посипалися звинувачення, дорікання на мою адресу. Звісно ж, у Росії стверджують, що в Україні із класика російської літератури намагаються зробити шпигуна.

«Таємний агент Микола Гоголь» вдруге побачив світ. Цього разу - у Харкові

– Хоча по великому рахунку, факт співпраці Миколи Гоголя із Третім відділенням імператорської канцелярії, не є сенсаційним відкриттям, бо ще у 50-х роках ХІХ століття (одразу після смерті Гоголя) були конкретні свідчення ( з боку редактора «Северной пчелы» Фадея Булгаріна) про те, що Гоголь свого часу влаштувався на роботу у третє відділення імператорської канцелярії.

  Житомирський лікар створив угрупування, яке займалось незаконним продажем наркотиків

– Сама назва книги, а точніше – її початок і конкретний вираз «таємний агент Микола Гоголь», має значно ширше значення і мету, аніж показати чи шукати сенсацію у самому факті співпраці Гоголя із царською охранкою. До речі, «охранка» у той час займалася не лише і не стільки політичною розвідкою та стеженням, але ще більшою мірою боролася із фактами корупції. І якраз там Микола Гоголь мав можливість познайомитись із матеріалами, які увійшли до сюжетів його літературних творів. Але у своїй книжці про «таємного агента» я намагався поставити чимало запитань про особливості тексту повісті Гоголя «Тарас Бульба». Адже зрозуміло, що вона вперше з’явилася у 1835-му році, коли у Росії намітився своєрідний «вал» антипольських настроїв і відповідно – антипольської літератури. Микола Гоголь, як людина, яка робила у своєму «великому» літературном у житті лише перші кроки, яка сподівалася зробити свій внесок і зробити своє ім’ я у тодішній літературі, просто змушений був «відгукнутися» і перебувати у тому процесі суспільної реакції на польське повстання 1830 – 1831 років. Звісно ж, тема козацько – польських взаємин упродовж кількох століть була благодатна і Гоголь за неї взявся..

– Але з того часу і фактично досьогодні існує міцно сформований стереотип ідейного спрямування повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

– Як завжди, у ситуації із літературним твором, існує чи виникає не лише проблема літературного тексту, але й проблема читача. Якщо ширше – супроводу літературознавчих відгуків, досліджень і т.п. Однозначно і у часи Російської імперії, і у радянські часи, сприйняття і трактування повісті «Тарас Бульба» було ледь не категоричним – антикатолицизм, антипольська спрямованість, яка протиставляла козацтво і християнський світ в цілому світові католицького Заходу. Але ж , це, якщо читати неуважно, якщо слухати ідеологічно заангажованих літературознавців із одного боку чи табору. Але ж існує чимало авторів, яких знає, читає, поважає ледь не увесь світ і до яких також прислуховуються багато дослідників творчості Гоголя, але вони якраз стверджують, що відверто антипольської апологетики чи звеличення святості боротьби православ’я із католицизмом у повісті «Тарас Бульба» немає. Зокрема дослідниця із Гарвардського університету Едита Бояновська дуже переконливо показує , що текст Миколи Гоголя не такий однозначний, як його трактують вже більше як півтора століття. Моя позиція грунтується на більш уважнішому, глибшому «зануренню» у назви, образи та інші особливості тексту повісті «Тарас Бульба». Ось, до прикладу, термін «бульба» у творі використовується не як символ популярного і шанованого у народі овочевого продукту ( на той час, картопля- бульба лише виходила на «арену» кулінарної популярності у Росії) . У той же час, термін чи поняття «бульбашка», як щось несуттєве, мінливе і навіть непереконливе, тоді було більш зрозуміле скрізь і всім. Назва коня у Тараса Бульби також карикатурно – провокативна (Чорт), що не може позбавити нас певних роздумів. Багато у творі в’їдливої іронії стосовно щоденного козацького побуту. Можна звернути увагу і на те, що у другому виданні «Тараса Бульби» антипольську спрямованість було посилено, а зміни, які з’явилися там ще пізніше, авторові взагалі не були відомі.

  В Житомире уже предлагают вешать должников по коммуналке

– Петре Михайловичу, постать Миколи Гоголя дуже колоритна, достатньо важлива для росіян, які й досі вважають його своїм класиком, але й до України, де він народився і виріс, його також «притягує» немало чого?

– Безумовно, Гоголь походив із України, але ж, звісно, був змушений жити у російському суспільстві і , що там казати, був приречений служити інтересам імперії. Хоча, як суперталановита особистість, він розривався між службою та формальною належністю до російських класиків і своєю українською ментальністю. І якраз цю ментальну спорідненість зі своєю батьківщиною письменник не міг нічим і ніде приховати. Творчість і, взагалі життєва доля Миколи Гоголя, є дуже символічною для розуміння історичної долі нашого народу. Для того, щоб зрозуміти, ким були українці у складі Російської імперії упродовж кількох століть. Свого часу , працюючи над книжкою «Козацька міфологія України:творці та епігони», я зрозумів , що Микола Гоголь і його потрактування та розуміння історичної спадщини українського козацтва, вимагають окремого дослідження. Ось так і виникла ідея та задум детально та ретельно дослідити текст повісті «Тарас Бульба», запропонувавши низку конраверзійних запитань.

  Гроші та хороші новини – Тельцям, сумнівні знайомі – Дівам: гороскоп на 23 грудня

– Стосовно зауваження про те, ким були українці у складі Російської імперії, виникає потреба певних коментарів чи навіть більш розлогої аргументації, наприклад, у «світлі» недавньої статті глави російської держави Владіміра Путіна…

– Зрозуміло, що сам текст статті російського президента готувався групою серйозних істориків. Звісно ж, не для наукового дискурсу, а виключно для ідеологічно –пропагандистського вжитку. Твердження про те, що українці та росіяни –« адін народ», звучать не вперше і, мабуть, не востаннє. Підбір фактів та положень у статті «від Путіна» – тенденційний, вибірковий, некоректний, неповний і т.п. Можу припускати, що російські правителі змушені зважати на певні геополітичні реалії і розуміють, що варіант просування «русского мира» через агресію та артилерійські обстріли зазнає фіаско. Потрібні інші чинники і фактори боротьби та переконання українців. Аби довго не говорити на цю розлогу тему, зауважу і нагадаю усім, хто цікавиться історією, про статтю дуже відомого російського та українського історика Миколи Костомарова , що з’явилася у другій половині 19-го століття. Професор імператорського університету однозначно і цілком переконливо довів та стверджував про те, що існує дві окремішні руські народності – великороси (росіяни) та малороси (українці). Щоправда Костомаров виділяв, чи виокремлював , як окремішні народи ще й білорусів та червоноросів. Але ж ті аргументи, які навів 150 років тому авторитетний історик, нікуди не поділися. І Путін , і його історики, мали б про це пам’ятати.

– Традиційне запитання, як до автора, дослідника і письменника, який вже звик і вміє приносити своїм читачам, а загалом – широкому колу поціновувачів української історії, приємні несподіванки: що готуєте до видання, над чим працюєте зараз?

– Скажемо так: роботи вистачає і задумок не менше. Щоправда і на виході є кілька досліджень, які мають зацікавити читача. Йдеться про підсумок моєї тривалої праці – про об’ємне дослідження , приурочене стосункам упродовж багатьох століть двох народів –сусідів: українців та поляків. У цьому ж році планую завершити також знакову книгу, яка має стосунок до 200-річчя ще одного визначного класика російської літератури із українським корінням – про Федора Михайловича Достоєвського. Так що читачам, і всім небайдужим до нашої історії людям, нудьгувати не доведеться.

Автор статті: Віктор Радчук